Людина 21-го століття звикла до змін. Те, що здавалося неможливим кілька століть тому, зараз звична і буденна справа.
Перші спроби створити людиноподібних істот беруть свій початок у Стародавньому світі. Так вчені у древньому Єгипті, Вавилоні, Китаї, Індії, Греції та Римі вперше в історії зробили рухливі елементи культових статуй богів (руки, голова). А перші креслення, які збереглися до наших днів і демонструють процес створення такого механізму належать Да Вінчі. Саме він створив робота-лицаря, що рухався.
Вражає своєю точністю андроїд алхіміка Альберта Великого, який був лялькою середнього зросту. Він міг відчиняти та зачиняти двері, кланятися гостям, які приходили до його господаря.
Наступний етап історії роботів пов’язаний зі стрімким розвитком механіки та годинникової справи. Механіками-годинникарями були створені андроїди, які виконували різні функції, наприклад, музиканти, писарі, художники.
Одним із найвідоміших механічних пристроїв того часу був “Флейтист” Жака Вокансона. Це була фігура людського зросту. Він мав рухливі пальці, за допомогою яких виконував 11 мелодій.
Першу автоматичну друкарську машинку винайшов Фрідріх фон Кнаусс. Це була надзвичайно складна конструкція, яка виглядала дуже естетично. Її утримували два бронзові орли, а в ній знаходилася муза-богиня, яка записувала текст. Пристрій міг самостійно опускати ручку до чорнильниці, а також перегортати сторінки.
Швейцарці Пьер-Жак Дро та його син Анрі Дро створили низку людиноподібних автоматів. Вони мали оперативно змінювані програми, які задавалися за допомогою змінних кулачків, що знаходилися на барабані, який обертався. Привід здійснювався від годинникового механізму.
Проте, визначення “робототехніки” та “робот” були сформульовані значно пізніше.
У 1921 році Карл Чапек разом зі своїм братом Йозефом у п’єсі “Р.У.Р.” вперше звертаються до терміну “робот”. Так вони називали штучних біологічних істот, які виконували всю надскладну фізичну роботу.
З цього часу починається активний розвиток техніки.
Американський інженер Венслі розробив автомат “Телевокс”, який міг виконувати не лише елементарні рухи, але й вимовляти декілька фраз за допомогою звукозаписної апаратури.
Наступним і не менш цікавим є автомат англійця Гаррі Мея “Альфа”. Він міг виконувати команди, які йому надавалися голосом, наприклад, сідав, вставав, рухав руками та говорив.
Декілька подібних механізмів зробили в Австрії. Їх побудував Август Губер і назвав “Собор”. Ними можна було управляти по радіо, до того ж вони могли ходити та виконувати нескладні маніпуляції.
Через деякий час відомий письменник-фантаст Айзек Азімов у своєму оповіданні “Я – робот” сформулював три основні правила робототехніки.
Сучасними попередниками роботів стали різного роду пристрої для маніпулювання на відстані об’єктами, безпосередній контакт людини з якими небезпечний або неможливий. Це маніпулятори з ручним і автоматизованим управлінням.
Доволі швидко вчені зрозуміли, що недостатньо зробити лише тіло робота. У цьому випадку він перетворюється на дорогу ляльку. Набагато важливішим і складнішим було придумати, як зробити його автономним, тобто робот повинен був думати, демонструвати свободу волі, адаптуватися до умов змінюваного середовища та пізнавати світ. Ці ідеї стали визначальними для подальшого розвитку робототехніки.
